Доброго ранку БАНДЕРВЦІ!
Ось ми знову в мирній Україні.
Знову там, де нема вибухів, й не намагаєшся затихнувши почути постріл, щоб відрахувавши десь десять секунд почути вибух ... Дуже приємно, що тут не шуршать Гради, або не працює САУ ...
Складно передати ці почуття. Щось типа того, як лежиш роздягнутий в ліжку, рядом приємна жінка, вже заснув, як раптом в твоє вікно влітає каменюка, вщент розлітаються шибки, а ця каменюка влучає тобі прям по голові, прямісінько проміж вух … до речі, ти вже спиш і про ніякі каменюки взагалі не мислиш …
Хоча це мабуть трошки не так … та ні, це мабуть зовсім не так. Це набагато гірше. Це, коли ти вже виснажений повністю одягнений, та взутий, лягаєш на матрац, прикритий спальником, вкриваєшся ковдрою і все, тебе вже не нічого не відволікає, так як ти вже в нірвані … коли, тебе або буцають по нозі, або над вухом – «Підйом!!! Бігом в бліндаж!» … і ти підриваєшся, шукаєш шапку, тобі вже в руки сують другу, й штовхають на вихід … по ходу хватаєш щось тепле, що попадається під руку, іншою рукою достаєш з кишені ліхтар, й намагаєшся як можна швидше добратись (бажано бігти) до бліндажу … а воно вже бахкає, … переміщуючись, насолоджуєшся тим, що бахкає десь недалеко, але не біля тебе.
Ось таких підйомів в нас було, до дванадцятої години ночі, десь п’ять … після я вже перестав на це все реагувати, ліг, наказав не будити до літа і встав лише біля п’ятої години ранку.
В 5.20 знову почали терри лупити по Нижнетеплому, або Щастю, але у нас було тихо.
… виїхали ми з Євгеном в понеділок о шостій ранку. Так як впхнути намагались все те, що було придбано, на перепакування пішло майже годину.
Не змогли впхнути мішок шарфиків, та два кулька з якось одежею … залишили в моїй дев’ятці під домом.
В АТБ докупили хлопцям пельменів, чорного хліба, пива та пару ліхтарів …
Хліб пхали дуже обережно … холодильник з пельменями й куркою їхав в мене на руках, так як міста не було зовсім.
Далі – чотириста кілометрів шляху.
Десь о сьомій я зателефонував Олені Белобровій з Северодонецьку, та попросив організувати якісь теплі й легкі тапки 42 розміру, так як коли вечором пакував усе, з’ясувалось, що «дутики» нам замість 42 дали 44 розміру.
Дякуючи Олені, ми виконали замовлення та привезли взуття Юрчику (свої він комусь віддав раніше, так як тому були нужніше …).
Лена купила хлопцям ще пару блоків цигарок, ми спробували засунути тапки, але нічого не вийшло, положили мені під ноги, поцілувались й вирушили далі.
На блокпостах після Северодонецька хлопцям роздали блок цих цигарок … бачили би Ви ті благодарні обличчя … та доїхали до Щастя. Тут ми зустрілись з хлопцями з Кременчука, обнялись, привітались, Гена віддав передачу від Олега Гомонюка … намагались розкласти її по закутках, щось впхнули, щось дали хлопцям які підійшли до нас, й з почуттями виконаних обов’язків поїхали шукати Сергія (товариша Юри, який стоїть на блокпосту біля Щастя). Знайшли цей блокпост без проблем, передали раніше, в Харкові запаковані речі (комплект теплої білизни, труси, носки, печатки, тепла куртка, шапка …. ), пожали руки и поїхали до НАШИХ хлопців.
Їхали дуже уважно, так як знали, що в районі працюють диверсійні групи, а попасти під обстріл вже можна було ще на під’їзді до Щастя.
Проїхали без проблем. Дорога відома до останньої ямки, так що їхали як по Харкову.
Після Щастя нам зателефонував Юра та повідомив приємну річ – нам дозволили залишитись у хлопців. Це було дуже приємно!!!
На «Сталінграді» віддали хлопцям ящик з пирогами, які організував «Н.Водолазький пиріжковий батальйон», під керівництвом Пантелеїча, та вже почуваючись себе як дома, через декілька хвилин були на «Ангелі».
Юра стояв в наряді, так що сина побачив відразу, розцілувались з усіма й Женя поїхав «до дому» … дорогу він вже знав, так що проводжувати його ніхто не став. Я пішов пішки.
Потім зустрілись з хлопцями. Усі були дуже раді … мабуть я не підберу слів, щоб виказати ці почуття … розгрузили машину, овочі відразу віднесли до бані, те що встиг сфотографувати залишилось біля машини. Привезли реально дуже-дуже багато всього.
Потім були пельмені та трошки «за зустріч» … поспілкувались, Женя поїхав на танку з Петровичем кататись … не знаю чому, але вони з танка вчора не стріляли, ну а так було усе. Женя угомонився з хлопцями десь о четвертій. Я в п’ять встав і вже не заснув. На початку сьомої Юра з Русіком прийшли з «Брами», попили чайку та Юра пішов спати, так як ночі вважай не було (якщо годину подрімав, то це й багато). О пів на дев’яту я розбуркав сина, сфотографувались біля зенітки, обнялися з усіма й ми поїхали на Харків …
На «Брамі» нас чекали Руся, Льоня й Ваня, яких ми забрали в от пуск, сфотографувались з хлопцями та телезіркою Нельсоном, в машину й ходу.
Розставатись з хлопцями завжди важко. Незважаючи на те, що відчували задоволення від того, що місію свою виконали - настрою вже не було ніякого, якийсь час їхали мовчки, потім Льоня почав включати пісні з телефону.
«Сталінград» розбомбили ніччю сильно. Порвані провода, знешкоджений газопровід …
Далі були Луганська ТЕС, Щастя, почекали годину на Кемпінгу, проскочили НовоАйдар, й у «Великій Кишені» в Северодонецьку Женя взяв собі кави, а ми коньячку ….
На блокпості біля Ізюму витрусили нас повністю … перевіряли повністю машину, нас перевіряли по базам … але все закінчилось добре. Хвилин за п'ятнадцять ми поїхали до дому.
До мене доїхали в 16.10. Вигрузили в мене Саші «Позитива» бронік, каску, так як він в шпиталі в Харкові, та Женя повіз Русю з Льонею далі.
Ось така в нас була подорож.
Усім дякую за участь в організації допомоги хлопцям!!!!
ДЯКУЮ! ДЯКУЮ! ДЯКУЮ!
Пам’ятаємо, що той хто не має бажання годувати свою армію, обов’язково буде годувати армію загарбників!
Слава Україні!
